Документальна пам’ять про Голокост як основа стійкості та спільної відповідальності

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту в Україні актуалізували питання збереження єврейської документальної спадщини як складової суспільної стійкості, історичної відповідальності та захисту прав людини. У центрі уваги — роль архівів, бібліотек і музеїв у фіксації злочинів проти людяності та недопущенні їх заперечення чи спотворення.

Під час фахового обговорення, що відбулося цього дня за підтримки ЮНЕСКО, Міністерства культури України та Європейського Союзу, наголошувалося: за мільйонами жертв Голокосту стоять конкретні імена, родини й спільноти, а саме документальна спадщина зберігає цю конкретику та протистоїть знеособленню трагедії. В умовах війни для України це набуває особливого значення, адже геноцидальні практики можуть повертатися у нових формах — через дегуманізацію, нищення ідентичності та стирання історичної присутності.

Окрему увагу приділили цифровізації як інструменту збереження вразливих матеріалів, розширення доступу до них і використання в освіті. Такі підходи дозволяють інтегрувати пам’ять у сучасний публічний простір і зробити її доступною не лише для дослідників, а й для широкого суспільства.

У межах події також було представлено виставковий проєкт «Голоси, що вижили: єврейська пам’ять і стійкість в Україні», який через архівні матеріали осмислює єврейське життя до Другої світової війни, трагедію Голокосту та багатошарову пам’ять про Бабин Яр. Експозиція є частиною ширшої ініціативи ЮНЕСКО з захисту й оцифрування єврейської документальної спадщини за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Пам’ять про Голокост 27 січня прозвучала як заклик до спільної дії: зберігати документи, працювати з ними відповідально та використовувати їх як пересторогу проти ненависті, фанатизму й повторення злочинів у майбутньому.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, документальна спадщина, історична пам’ять, цифровізація, ЮНЕСКО