Київ у четверту зиму війни, життя під відключеннями
У матеріалі Маші Гессен, колумністки NY Times описується епізод наприкінці січня, коли сотні людей зібралися на рейв на замерзлому Дніпрі. Авторка зазначає, що через комендантську годину вечірки в Києві давно перемістилися на денний час, а за умов нестачі світла й тепла люди частіше збираються надворі. Після завершення музики частина учасників зайшла до кафе біля річки, але невдовзі там оголосили про відсутність води, а потім зникла електрика. Згодом у закладі запустили генератор, проте без води він не міг подавати їжу.
В тексті йдеться про втому Києва і про те, що протягом більшої частини чотирьох років повномасштабної війни місто намагалося зберігати звичне міське життя. Згадуються робота театрів, галерей і музеїв, навчання в університетах і школах, функціонування метро та залізниці, яка, за описом авторки, стала символом української незламності. Водночас зазначається, що через російські атаки на енергетичну інфраструктуру, які залишають людей без світла й тепла на тривалий час, нормальне життя стає неможливим.
Авторка також прив’язує 24 лютого до четвертої річниці повномасштабного вторгнення і пояснює, чому саме чотири роки мають особливий символічний сенс для людей, які виросли у радянському середовищі з пам’яттю про Другу світову війну. У матеріалі згадано, що Україна під час Другої світової війни втратила близько 10 мільйонів людей, а також описано, як ці історії впливають на сприйняття теперішньої війни.
У тексті наводяться оцінки соціолога та ректора Київської школи економіки Тимофія Бріка щодо населення і переміщення людей. Зазначається, що на початку повномасштабного вторгнення, без урахування територій, які вже були окуповані Росією, населення могло становити близько 36 мільйонів. Далі йдеться про шість мільйонів внутрішньо переміщених осіб і близько чотирьох мільйонів людей, які виїхали з України, переважно жінок і дітей. У матеріалі також сказано, що загинули, за оцінкою, понад 100 тисяч українців, військових і цивільних, а мільйони людей живуть під окупацією.
Окремий блок присвячено історіям людей, яких згадує авторка. Зокрема, йдеться про Тараса Вязовченко з Ірпеня, який вивіз дружину і двох дітей 3 березня 2022 року, а сім’я нині живе у Швейцарії. Він розповідає про зміну їхнього життя і дистанцію у спілкуванні. У тексті описано, що після відступу російських військ з Київщини Вязовченко долучався до ідентифікації тіл загиблих в Ірпені та Бучі, а згодом, у 46 років, вступив до війська.
У матеріалі також йдеться про Олену Самойленко, яка має Ph.D. з математики і багато років займалася волонтерством, а згодом приєдналася до війська. Авторка пише, що Самойленко працювала в Херсоні після окупації і після підриву Каховської дамби у червні 2023 року, а також згадує, що її шлюб завершився. У день зустрічі, за текстом, Самойленко була підвищена до staff sergeant. У матеріалі також згадується, що 2025 рік став найсмертоноснішим для цивільних від початку війни, а домовленість про припинення ударів по енергетичній інфраструктурі, яка, за текстом, мала діяти тиждень, не спрацювала.
Описуючи адаптацію до повсякденних ризиків, авторка згадує підземні школи у Харкові та роботу Київської школи економіки, де заняття організовують так, щоб під час повітряної тривоги студенти могли спускатися в укриття. У матеріалі також згадується навчальний клас для професійної підготовки з пайки, яку названо навичкою, що стала затребуваною у зростаючій індустрії дронів.
У тексті детально описано Львів як місто, яке живе війною, зокрема щоденні поховання військових. Окремо сказано, що Львів став великим центром ампутацій і протезування, де працюють центри Unbroken і Superhumans. У матеріалі наведено оцінку, що у цій війні станом на момент написання приблизно 100 тисяч українців втратили кінцівки.
Наприкінці авторка згадує Мар'яну Мамонову, яка була військовою лікаркою в Маріуполі, у квітні 2022 року потрапила в полон, провела майже сім місяців у таборі біля окупованої Оленівки, а після звільнення в межах обміну народила менш ніж за тиждень. Нині, за текстом, вона працює терапевткою в Unbroken. У розмові з авторкою Мамонова порівнює ситуацію в Україні з полоном і говорить, що холод і нестача базових умов стали способом тиску.
