Бронювання по колу: можливе тимчасове призупинення бронювання працівників через портал «Дія»

За наявною інформацією, рішення про тимчасове призупинення бронювання через портал «Дія» вже ухвалено на рівні Ставки Верховного головнокомандувача.

 

Офіційний привід — необхідність масового «перепідтвердження» статусу критичності компаніями за новими, більш жорсткими критеріями (про які ми говорили раніше). Очікується, що технічне блокування подачі нових заявок діятиме орієнтовно до 1 вересня 2026 року (або до 10 серпня для спрощених процедур). Тобто портал просто вимкнуть для нових бронювань, змусивши бізнес чекати, поки чиновники проведуть ручні перевірки.

 

От уявімо нормальну державу. Вона бачить, що в системі бронювання є схеми, фіктивні працевлаштування, липові критичні підприємства, ручні рішення ОВА, корупційні посередники й продаж “порятунку” від мобілізації. Що вона мала б зробити? Вона мала б добити ручний фактор, а не воскресити його. Вона мала б зробити жорсткий, публічний, автоматичний алгоритм: виконуєш критерії — отримуєш статус; не виконуєш — не отримуєш; відмова — з мотивуванням; апеляція — у визначений строк; рішення — в реєстрі; посадовець — персонально відповідальний; продаж критичності — кримінальна справа; ОВА й міністерства — під аудитом. Але українська влада, схоже, знову йде іншим шляхом: замість того, щоб зменшити кількість рук у процедурі, вона пробує поставити над нею ще одну руку.

Ця рука називається Координаційний центр з бронювання.

 

Мінекономіки офіційно повідомило, що Кабмін утворив Координаційний центр як тимчасовий консультативно-дорадчий орган, який має координувати держоргани й шукати рішення для проблемних ситуацій у бронюванні; окремо в повідомленні сказано, що Центр розглядатиме пропозиції державних органів щодо визнання підприємств критично важливими, а державні органи мають враховувати його рекомендації при ухваленні рішень. Формально це звучить м’яко: “координація”, “проблемні ситуації”, “рекомендації”, “консультативно-дорадчий орган”. Але український бізнес давно знає, як перекладається така мова. Якщо орган “рекомендує”, а інші “мають враховувати”, то завтра без цієї рекомендації ніхто не захоче підписувати критичність. Якщо з’являється “проблемна ситуація”, то дуже швидко з’являється людина, яка знає, як зробити її не проблемною. Якщо створюється новий центр, який нічого нібито не вирішує остаточно, але без нього рішення стає ризикованим, то це не консультація. Це фільтр. А фільтр у мобілізаційній державі — це завжди потенційна каса.

 

“Телеграф” пише, що бронювання через “Дію” можуть тимчасово призупинити вже на початку серпня саме через створення нового Координаційного центру, а можливий маршрут виглядатиме як підприємство — міністерство або ОВА — Координаційний центр — рекомендація — рішення; видання також згадує орієнтир 8 серпня як можливу дату паузи. РБК-Україна окремо повідомляло з посиланням на джерело, що бронювання через “Дію” можуть поставити на паузу через оновлення правил надання критичності. Юридично треба бути точними: наразі я не бачу опублікованого нормативного акта, який прямо вимикає бронювання через “Дію” з 8 серпня. Але політично цього вже достатньо, щоб побачити напрямок руху. Влада не просто оновлює критерії. Вона створює атмосферу невизначеності навколо того, чи залишиться бронювання швидким, електронним і алгоритмічним, чи повернеться в кабінетно-рекомендаційний режим.

А там, де кабінет, дедлайн і страх, тариф народжується сам.

 

Підприємство, яке в мирний час сперечалося б із державою, у воєнний час не має розкоші чекати. Якщо воно імпортує медичне обладнання, возить критичні вантажі, ремонтує енергетику, обслуговує лікарні, забезпечує зв’язок, виробляє компоненти, тримає логістику або просто чесно платить податки й утримує людей у білому секторі, втрата броні для кількох ключових працівників може означати не кадрову незручність, а операційний обвал. Один клінічний інженер може бути важливішим для лікарні, ніж десяток красивих чиновників у департаменті. Один логіст може тримати маршрут, який не видно в кабінеті. Один сервісний фахівець може забезпечувати обладнання, без якого зупиняється дитяча реанімація. Але в ручній державі все це легко перетворюється на предмет торгу, бо чиновник завжди може сказати: доведіть, поясніть, уточніть, зачекайте, донесіть, погодьте, пройдіть центр, поверніться пізніше.

 

Так статус критичності остаточно перетворюється з макроекономічного інструменту на платну абонентську ліцензію на право дихати. Не в юридичному тексті, а в реальному житті. Бізнес уже підняв зарплати до нових порогів, уже платить податки з цих зарплат, уже легалізував людей, уже пройшов попередні кола, уже адаптував кадрову структуру під мобілізаційну державу, а йому знову кажуть: стоп, граємо заново. Доведіть свою критичність ще раз. Пройдіть нові критерії. Зачекайте центр. Слідкуйте за “Дією”. Не хвилюйтеся, але поспішайте. Усе буде прозоро, але ми додамо ще одну ручну інстанцію.

Бізнесу буквально не дають зафіксуватися. Він не може нормально планувати штат, контракти, імпорт, виробництво, кредити, сервіс, склад, логістику, бо держава кожні кілька місяців змінює правила виживання. Тільки компанія навчилася працювати в одній системі — їй дають іншу. Тільки виконала вимоги — перепідтверджуй. Тільки отримала броні — перевіряй, чи не злетять. Тільки завела людей у білу зарплату — отримуй новий поріг і нові ризики. Тільки почала бронювати через алгоритм — готуйся до ручного центру. І все це подається як турбота про справедливість.

Насправді це війна держави з власним тилом.

 

Бо легальний бізнес у цій моделі карається за свою видимість. Хто платить офіційно — того видно. Хто має штат — того видно. Хто завів людей у реєстри — того видно. Хто підняв зарплати — того видно. Хто бронював через “Дію” — того видно. І саме тому він стає найзручнішим об’єктом контролю, перевірки, перегляду й повторного обілечування. Тінь завжди гнучкіша. Чорна зайнятість завжди менш видима. Фіктивні схеми завжди швидше пристосовуються. А білий бізнес, який повірив державі, стає заручником її нових дедлайнів.

Держава-канібал у цьому й полягає: вона їсть саме той сектор, який її годує.

 

Вимкнення або навіть хаотичне підвішування “Дії” не дасть фронту автоматично нових боєздатних штурмовиків. Воно дасть інше. Дає сплеск тіньової зайнятості, бо офіційним бути стає небезпечно й дорого. Дає кадрову паніку в критичних секторах, бо працівник уже не розуміє, чи він потрібен економіці, чи завтра стане мобілізаційною одиницею. Дає зупинку частини послуг, які не видно з урядового кабінету, але які тримають лікарні, енергетику, імпорт, транспорт, ремонти, сервіс і громади. Дає падіння довіри до держави, бо держава знову доводить: виконання правил не гарантує стабільності, воно лише робить тебе більш контрольованим. Дає новий корупційний ринок, бо кожна невизначеність у країні війни монетизується.

 

І не треба вдавати, що влада цього не розуміє. Вона прекрасно розуміє, що бронювання — це сьогодні один із найдорожчих адміністративних товарів в Україні. ДБР уже показало, що фіктивна бронь може коштувати тисячі доларів, а тепер уявімо не дрібну схему на кількох людях, а національний перегляд критичності, дедлайн до 1 вересня, 1,3 мільйона заброньованих у системі, страх бізнесу втратити ключових працівників і новий Координаційний центр, рекомендації якого мають “враховувати” органи влади. Це не просто адміністративна реформа. Це золота жила для всіх, хто живе на стику державного страху й приватного порятунку. ДБР повідомляло про викриття схеми за 4,5 тисячі доларів саме навколо фіктивного працевлаштування на критичне підприємство для отримання бронювання, і цей приклад показує не виняток, а ринкову ціну страху.

 

Тому Координаційний центр — це не просто новий орган. Це політичний символ повернення ручного управління туди, де алгоритм почав заважати заробляти. Комп’ютер не бере хабарів, тому комп’ютер треба обійти. “Дія” не має знайомого, тому “Дію” треба поставити на паузу. Автоматичне рішення не можна налякати, тому треба повернути рішення до людей. Бо людина в кабінеті може все: не побачити, не встигнути, не зрозуміти, не рекомендувати, повернути на доопрацювання, попросити додаткове обґрунтування, послатися на центр, центр — на орган, орган — на критерії, критерії — на постанову, постанова — на війну. І в цьому колі бізнес або втрачає час, або шукає того, хто знає, як це коло скоротити.

 

У цій логіці білий бізнес — не партнер держави у війні на виснаження. Він ресурсна база. Гуси, яких можна общипувати податками, перевірками, зарплатними порогами, мобілізаційними ризиками, бронюваннями, перепідтвердженнями й “координацією”. І тепер цих гусей уже не просто общипують. Їм показують ніж і кажуть: не хвилюйтеся, це просто оновлення критеріїв.

 

Насправді держава стріляє собі в ногу. Бо кожен удар по легальному бронюванню — це удар по білій зайнятості. Кожна ручна інстанція — це стимул піти в тінь. Кожна пауза в “Дії” — це сигнал: цифрова держава працює рівно доти, доки не заважає ручній державі заробляти. Кожне перепідтвердження — це мінус час, мінус нерви, мінус управлінський ресурс, мінус довіра, мінус інвестиційна логіка, мінус податки завтра. І потім ті самі чиновники будуть дивуватися, чому бізнес не росте, чому люди йдуть у тінь, чому зарплати дробляться, чому підприємці не хочуть масштабуватися, чому критичні фахівці виїжджають, ховаються або просто перестають вірити державі.

 

Держава, яка кожні кілька місяців змушує бізнес доводити право на існування, не будує економіку воєнного часу. Вона будує мобілізаційний феодалізм. Після 1 вересня за моїми оцінками близько 500 тис заброньованих громадян загалом втратять статус через втрату критичності їх підприємств, частина бізнесу піде в тінь, частина посередників почне продавати “правильне проходження”, а частина чиновників знову буде розповідати про боротьбу зі зловживаннями, ніхто не має права робити вигляд, що цього не було видно. І ця кривава каса, на відміну від інженера, медика, логіста чи водія, у нас завжди критично важлива.