Федорова вже закликають створювати нову партію
Після появи повідомлень про можливе створення нової політичної сили за участю Михайла Федорова в публічному просторі розгорнулася дискусія щодо ролі цифрових технологій у сучасній політиці та виборчих процесах.
ЧОРНЕ ДЗЕРКАЛО ВИБОРІВ
Федорова вже закликають створювати нову партію — і це не просто новина про ще одного політика. Це симптом нового типу виборів у банановій республіці цифрової доби: спочатку тобі будують застосунок, потім через застосунок привчають до держави як сервісу, потім сервіс стає політичною релігією, а потім адміністратор сервісу виходить на сцену вже не як чиновник, а як готовий кандидат. Медіа вже переказують The Times: після відставки Федорова його соратники нібито закликають створити нову політичну силу, а його самого розглядають як можливого конкурента Зеленського.
Ось так технології роблять вибори. Не через ідеологію. Не через партійну школу. Не через дискусію про національну доктрину. Не через відповідальність перед народом. А через образ ефективного інтерфейсу. Людині продають не політику, а кнопку. Не державу, а застосунок. Не суверенітет, а UX. Не партію, а бренд. Не програму, а відчуття: “цей хлопець щось запускав, значить, може запустити країну”.
Це і є “Чорне дзеркало” в реалі. Держава зруйнована, фронт виснажений, ТЦК ловлять людей, бізнес душать бронюванням, спецслужби темніють, суди гнуться, демографія сиплеться, а виборцю знову підсовують красиву технологічну аватарку. Колись цю країну вже продали через серіал і телевізійний образ “простого чесного президента”. Тепер її можуть продати через цифровий кабінет, дрони, Brave1, “Дію”, маркетплейси, бали, дані й обіцянку, що достатньо просто замінити старий політичний софт на новий.
Але це брехня. Бо проблема України не в тому, що поганий інтерфейс. Проблема в тому, що всередині інтерфейсу сидить та сама держава: ручна, корупційна, силова, антинаціональна, без доктрини життя українця. Якщо до цієї машини прикрутити красивий дизайн, вона не стане республікою. Вона стане зручнішою кліткою.
Технології в нормальній країні служать громадянину. У банановій — готують електоральну ферму. Спочатку громадянина оцифровують. Потім сегментують. Потім аналізують. Потім годують правильним образом. Потім дають нову “надію”. Потім запускають партію. Потім кажуть: це не старі політики, це нове покоління. І ніхто не питає головного: хто володіє даними, хто формує порядок денний, хто платить за кампанію, хто стоїть за платформою, хто керує алгоритмом, хто перетворює народ на аудиторію.
Так вибори перестають бути волевиявленням. Вони стають продовженням продуктового маркетингу. І саме тому мене не вражає ця нова політична романтика навколо Федорова. Бо якщо технологічний кандидат не говорить про строк служби, демобілізацію, ТЦК, політичну СБУ, бронювання як касу, права військового, збереження українців і відповідальність влади за виснаження нації, то це не нова політика.
Це новий інтерфейс старої утилізації титульної нації, який прекрасно вміє робити бананову республіку сучасною.
Усі тексти в рубриці "Позиція" публікуються з першоджерел у повному обсязі. Редакція може не поділяти думки авторів і не несе за їх висловлювання відповідальність.
