Cвіжі дані опитування регулятора щодо ділових очікувань бізнесу за І квартал 2026 року
Загальноукраїнський Індекс ділових очікувань (ІДО) зріс до 105,8% (проти 102,1% у попередньому кварталі). Водночас баланс очікувань щодо зростання виробництва нарешті +0,6%, що означає – оптимізм повертається, однак тішитися точно зарано.
За загальним показником у 105,8% приховується регіональна неоднорідність, яку ми не маємо права ігнорувати при формуванні державної політики. Йдеться про те, що наразі бізнес в Україні, залежно від регіону, має різні чинники, що безпосередньо впливають на його діяльність.
Далі – цифри по регіонах (розподілені за методологією оцінки воєнно-економічного зонування Kyiv School of Economics (KSE) та Міністерства економіки України):
Західний прикордонний тил виступає драйвером росту економіки загалом. Сюди релокується бізнес з прифронтових та прикордонних регіонів, тут же будуються нові логістичні ланцюги. Як наслідок – саме тут фіксується найвищий показник ділових очікувань щодо виробництва: Волинська область (+76,9%), Закарпатська (+69,2%), Львівська (+61,5%).
Внутрішній тил: найбільшу роль у діяльності бізнесу тут відіграють структура місцевої економіки та доступ до ринків. Черкаська область показує падіння очікувань на -50,0%, а Полтавська - на -8,5%. Водночас Хмельниччина (+26,8%) та Тернопільщина (+28,6%) демонструють ріст ділових очікувань.
Бізнес на прифронтових та прикордонних регіонах здійснює свою діяльність у найбільш складних умовах. Очікування щодо реалізації продукції на Запоріжжі мінусові (-5,6%), на Сумщині очікування щодо виробництва - -17,3%. При цьому бізнес продовжує інвестувати в обладнання (Запоріжжя - +33,3%, Чернігівщина - +15,4%). Однак ці інвестиції фактично йдуть не на розширення, а на адаптацію та безпеку, зокрема генератори, релокацію потужностей всередині регіону та захист.
Щодо ситуації на ринку праці. Песимізм щодо зайнятості загалом по країні дещо вщух (баланс -1,8% проти -3,8% у минулому кварталі). Проте розрив між регіонами залишається значним.
Найбільше шукають працівників: Львівська (+22,0%), Чернівецька (+18,2%), Волинська (+15,4%) області та Київ. Водночас найменший попит на кадри на Сумщині (-50,0%), Чернігівщині (-46,2%), Запоріжжі (-42,1%).
Безперечно, ми не можемо застосовувати один універсальний сценарій для всієї країни. Якщо у західних областях фокус має бути на масштабуванні, інфраструктурі та стимулюванні експорту, то на прифронтових територіях завдання принципово інше – утримати базову спроможність бізнесу просто існувати та працювати.
Проте головна проблема, на якій ми маємо зосередитися – дефіцит кадрів. Вирішити її грошима (дешевими кредитами чи субсидіями) неможливо, а без повернення населення, системної перекваліфікації та стимулів для утримання кадрів, прифронтові регіони ризикують застрягти в режимі виживання без жодного шансу на повоєнне відновлення. Саме тому пошук дієвих рішень, які враховують ці реалії, має бути нашим пріоритетом вже сьогодні.
