Ризики які несе політика спрощення залучення іноземної робочої сили до України
Кадровий дефіцит в Україні напряму пов'язаний внутрішніми економічними та демографічними процесами.
Сьогодні ми спостерігаємо вкрай небезпечну тенденцію: будь-яка спроба розпочати фахову, раціональну дискусію щодо загроз безконтрольної міграції в Україну, підгрунтя якої старанно конфігурує зелена неукраїнська влада, миттєво наражається на стигматизацію, цькування та навішування ярликів. Коли провладні медіа-мережі, так звані лідери думок або маргінальні групи не мають економічних чи демографічних контраргументів, вони застосовують тактику інформаційного кілерства.
Ця агресивна реакція — не прояв правоти, радше класична зброя тих, кому абсолютно нічого сказати мовою цифр, макроекономіки та національної безпеки. Штучне заперечення проблеми міграції та системні спроби "заглушити" незручні питання доводять критичну відсутність реальних, державницьких аргументів. Нам намагаються продати капітуляцію під обгорткою економічного порятунку.
Технологія заміщення
Нам нав'язують наратив, що імпорт чужої робочої сили — це єдиний вихід для збереження економічного потенціалу через брак кадрів. Але варто бути відвертими: сьогодні не існує жодних об'єктивних причин для державної політики сприяння міграції з країн Третього світу.
Цей дефіцит кадрів не є природним. Він штучно створений послідовною, свідомою політикою вичавлювання українців із власної країни.
Технологія цього процесу працює у два кроки:
Створення нестерпних умов: спочатку держава заганяє національний бізнес у глухий кут. Запроваджується ефективне податкове навантаження на працю у 58,4%, вартість енергетики та логістики злітає в космос, а силові структури (БЕБ тощо) переходять у режим перманентного терору підприємців. Український середній клас втрачає можливість заробляти та утримувати сім'ї, що змушує активну частину населення масово емігрувати.
Далі заповнення вакууму, створивши демографічну та кадрову прірву, урядові структури лицемірно розводять руками: «У нас нікому працювати, економіка гине, треба негайно завозити мігрантів».
Це підготовка ідеального ґрунту для корпоративного феодалізму. Мігрант із Третього світу — це ідеальний суб'єкт для монополіста. Він не знає мови, не має політичних прав, не створить дієву профспілку, не вимагатиме європейських умов праці і точно не вийде на протест проти корупції у владі. Заміна свідомого громадянина на безправного наймита — це шлях до абсолютного контролю над суспільством.
Законодавчий арсенал капітуляції українців у власній країні
Щоб зрозуміти, що це не "теорія змови", а цілеспрямована інституційна політика, достатньо проаналізувати законодавчі тренди та проєкти, які прямо чи опосередковано руйнують український суверенітет та стимулюють міграційне заміщення:
1. Проєкт нового Цивільного кодексу (№15150) — «Конституція рейдерів та мародерів»
Це фундаментальна екзистенційна загроза. Руйнування непорушності права власності та запровадження норм, що дозволяють легке відчуження майна, має катастрофічні демографічні наслідки. Громадянин, чиї активи та бізнес не захищені законом, втрачає економічне коріння у власній державі. Це примушує українців до еміграції, звільняючи життєвий та економічний простір для тих, хто не має тут власності і готовий працювати виключно за пайку.
2. Штучний дисбаланс мобілізації (Закон №3633-IX та супутні акти)
Створення кастової системи бронювання, де стовідсотковий захист отримує державний апарат чиновництва та грантові організації, тоді як реальний сектор економіки (інжиніринг, виробництво, медицина, логістика) залишається знекровленим. Цей штучно згенерований державою дефіцит кваліфікованих кадрів тепер максимально цинічно використовується як головний аргумент для відкриття кордонів для жителів країн Азії та Африки.
3. Урядові ініціативи щодо скасування квот на працевлаштування іноземців
Зміни до підзаконних актів та ініціативи Мінекономіки, які максимально спрощують залучення низькокваліфікованої іноземної робочої сили. Замість того, щоб впроваджувати програми перекваліфікації для власних громадян, ветеранів чи стимулювати повернення українців з Європи податковими пільгами, профільні відомства лобіюють інтереси великих картелів. Це прямий демпінг заробітних плат на внутрішньому ринку, який остаточно вбиває купівельну спроможність українця.
4. Ризики інституту множинного громадянства
Хоча ідея подається як об'єднавча для української діаспори, за відсутності жорстких інституційних запобіжників цей інструмент у поєднанні з лібералізацією ринку праці ризикує перетворитися на механізм легалізації сотень тисяч економічних мігрантів. Це шлях до прискореного надання їм політичних прав та можливості впливати на вибори в Україні.
Бенефіціари знищення
Головними лобістами завезення мігрантів є не міфічна «економіка України», а цілком конкретні квазімонополії: будівельні картелі, агрохолдинги та логістичні гіганти. Вони не бажають інвестувати частину своїх надприбутків в автоматизацію виробництва, сучасні технології та підвищення фонду оплати праці. Їм набагато простіше і вигідніше пролобіювати відкриття кордонів для дешевої робочої сили, консервуючи технологічну відсталість держави.
Що я би робив? Справжня суверенна політика
Справжня, суверенна державна політика не шукає легких шляхів за рахунок розмивання власного суспільства. Вона має базуватися на двох непорушних пріоритетах, які формують фундамент національного виживання:
Стимулювання власної економіки та створення умов, за яких внутрішньому мікро-, малому та середньому бізнесу (МСБ) буде вигідно залишатися в країні, масштабуватися і платити конкурентні зарплати власним громадянам. Економіка розвивається через інновації, зниження податкового тиску та захист власності, а не через завезення безправного ресурсу ззовні.
Справжній розвиток вимагає інвестицій у власні родини, безпечне середовище та сильні національні інституції. Натомість парадигма відкритих дверей пропонує нам фінансувати соціальну та культурну інтеграцію чужинців, відволікаючи колосальні ресурси від порятунку власного демографічного потенціалу.
У підсумку: заміна власного населення імпортованим ресурсом — це жодним чином не порятунок економіки. Це публічна розписка держави у власній інституційній неспроможності захистити національний бізнес і свідома здача українського демографічного та культурного суверенітету.
Ті, хто сьогодні найбільш агресивно атакують голоси розуму, навішують ярлики «агентів» та просувають неоліберальний порядок денний заміщення, насправді захищають не Україну. Вони захищають своє право продовжувати безкарно експлуатувати економіку в режимі неофеодалізму, не несучи абсолютно жодної відповідальності за її майбутнє та майбутнє нашої нації.
Усі тексти в рубриці "Позиція" публікуються з першоджерел у повному обсязі. Редакція може не поділяти думки авторів і не несе за їх висловлювання відповідальність.
