Росія переходить до логіки війни виснаження не лише на фронті, а й у тилу України
Росія продовжує посилювати комбінований тиск на Україну масованими ударами по тилу, тоді як українська сторона нарощує атаки по військовій та логістичній інфраструктурі РФ.
Інформаційний огляд станом на 3 червня 2026 року фіксує одразу кілька важливих тенденцій: масований ракетно-дроновий тиск на Україну, обмежені результати російського наступу на фронті, зростання значення українських ударів по російській логістиці та паливній інфраструктурі, а також поступове зміщення міжнародного фокусу в бік довгострокової підтримки українського оборонного виробництва.
Головною подією доби став один із наймасштабніших комбінованих ударів росії по Україні. За даними української сторони, росія застосувала 73 ракети та 656 безпілотників. Українська ППО знищила значну частину цілей, однак понад 30 ракет досягли своїх цілей, зокрема в цивільних районах. Повідомлялося щонайменше про 22 загиблих і десятки поранених.
Цей удар не можна розглядати лише як акт терору або помсти. Його логіка значно ширша. Росія намагається одночасно виснажити українську систему протиповітряної оборони, чинити психологічний тиск на цивільне населення, ускладнити роботу оборонної промисловості та сформувати на Заході відчуття "дорогої війни без швидкого результату". Саме тому важливо не піддаватися емоціям, а бачити стратегічний задум противника.
На фронті ситуація залишається складною, але не підтверджує російський наратив про "невідворотне просування". В огляді зазначено 203 бойові зіткнення за добу, інтенсивне застосування керованих авіаційних бомб, артилерії та безпілотників. Найбільш активними напрямками залишаються Покровський, Гуляйпільський, Лиманський, Слов'янський і Костянтинівський.
Водночас Інститут вивчення війни (ISW) оцінює, що за період із грудня 2025 року до травня 2026 року російські війська змогли захопити або інфільтрувати близько 40,64 квадратного кілометра території. При цьому у квітні 2026 року росія вперше з серпня 2024 року зазнала чистої втрати контрольованої території в українському театрі бойових дій. Це не означає, що загроза зникла. Проте це свідчить про те, що російські наступальні зусилля залишаються надзвичайно витратними, повільними та обмеженими за результатом.
Окремою важливою тенденцією залишаються українські удари по російській паливній, військовій та логістичній інфраструктурі. Reuters повідомляє про удари українських безпілотників по нафтовому терміналу та військовому об'єкту в районі Санкт-Петербурга і Кронштадта 3 червня. Це свідчить про те, що Україна поступово переносить війну в оперативну та стратегічну глибину російської федерації, створюючи для Москви дедалі більші витрати на захист власного тилу.
Міжнародний контекст також продовжує змінюватися. Європейський Союз може відкрити перший переговорний кластер щодо вступу України та Молдови вже 15 червня після зміни позиції Будапешта. Це ще не доконаний факт, але сама можливість такого рішення свідчить про послаблення одного з головних політичних бар'єрів на шляху української євроінтеграції.
Водночас підтримка України дедалі більше переходить у площину інвестицій у власне оборонне виробництво. Міністерство оборони України заявляє, що українська промисловість потенційно здатна виробляти до 20 мільйонів безпілотників на рік і тисячі ракет різних типів за умови належного фінансування та наявності відповідних замовлень. Цю заяву варто розглядати саме як оцінку виробничого потенціалу, а не як уже досягнутий рівень виробництва.
Водночас слабким місцем початкового огляду є надмірна категоричність окремих висновків. Формулювання про "жорстокий дефіцит пального" в росії або про "одностайне засудження світу" потребують більш обережного підходу. Коректніше говорити про посилення тиску на російську паливну інфраструктуру, локальні проблеми з логістикою та активізацію переговорів щодо подальшого посилення української ППО. Так само твердження про наміри росії завдавати ударів по українських ракетних підприємствах є важливим сигналом, але його доцільно подавати як попередження українського керівництва, а не як уже підтверджений план дій противника.
Одним із головних когнітивних ризиків під час оцінки ситуації залишається бажання бачити в кожному російському ударі ознаку відчаю, а в кожному українському ударі по території росії — ознаку швидкого перелому у війні. Реальність значно складніша. Росія все ще має ресурси для продовження тривалої війни, однак її наступальна ефективність дедалі менше відповідає масштабу понесених витрат. Україна, своєю чергою, успішно нарощує асиметричний тиск, але продовжує потребувати системного посилення ППО і ПРО, розвитку далекобійних засобів ураження та стабільного фінансування оборонно-промислового комплексу.
Стратегічний висновок доволі очевидний: війна поступово входить у фазу змагання витривалості державних систем. Росія намагається зламати Україну через комбінований тиск на фронт, міста, енергетичну інфраструктуру та оборонну промисловість. Україна відповідає поєднанням оборони, технологічної адаптації, ударів по російській логістиці та інтеграції у західний оборонно-промисловий простір.
Тому головне завдання сьогодні полягає не лише у відбитті чергового удару. Головне — зробити так, щоб кожен наступний удар росії ставав для неї дорожчим, складнішим у реалізації та менш результативним.
Усі тексти в рубриці "Позиція" публікуються з першоджерел у повному обсязі. Редакція може не поділяти думки авторів і не несе за їх висловлювання відповідальність.
