Щось чули про новий Трудовий кодекс?
Проєкт нового Трудового кодексу, який розробляли за участі консультантів Інституту Тоні Блера, оцінюють не лише як трудову реформу, а й як механізм виведення зайнятості з тіні.
Той самий, що обіцяє +300 тисяч легальних робочих місць і +43,4 млрд грн до бюджету щороку. Той самий, що розробили британські консультанти з Інституту Тоні Блера.
Давайте відверто — що насправді під капотом.
Це не трудова реформа. Це податкова детінізація в трудовій обгортці.
43,4 млрд грн — це переважно фіскальний ефект, а не соціальний. Хай і через "Білу книгу" Інституту Тоні Блера, але цей факт уряд не афішує.
З одно боку, більше податків - це не погано. З іншого, треба називати речі своїми іменами.
З одного боку, держава не може воювати на одну ногу, коли реально з 31 млн населення ЄСВ платять лише 10,5 мільйона. Відповідно, нам критично необхідно вивести з тіні мільйони трудових відносин, що роками існують у форматі ФОП, "цивільно-правових договорів" і звичайних конвертів. Трудовий кодекс — це саме інструмент перекваліфікації цих схем у офіційні трудові відносини.
З іншого боку, ми це вже проходили. Спираючись на цей кодекс, інспектори Податкової автоматично донарахують ЄСВ. А далі що? У 2020 році нам розповіли, що усі корупціонери залишили країну. А потім були "Велике будівництво", яйця по 17 та "Міндіч-гейт". Численні корупційні скандали довели: скільки б не було грошей, їх розкрадатимуть. Тож усі ці гасла про "гроші для ЗСУ" - лише гарні слова.
Що реально добре:
КЗпП 1971 року — це артефакт індустріальної радянської економіки. Він настільки не відповідає реальності, що бізнес давно просто обходить його через ФОП і ЦПД. Новий кодекс просто легалізує те, що вже є: сезонні договори, домашніх працівників, тимчасове працевлаштування через агентства, учнівські контракти. Інша справа, чи зацікавлений бізнес у такій легалізації? Як на мене, ні.
Також є реальний каталізатор формалізації, про який кажуть менше: бронювання прив'язане до офіційного трудового договору. Немає договору — немає броні. В умовах війни, яка може тривати ще роки, це найпотужніший стимул для бізнесу легалізувати людей — набагато потужніший за будь-яку інспекцію.
Ну і щодо податків. Що більше людей у офіційних трудових відносинах — тим більше ресурсу на армію. Це і є причинно-наслідковий зв'язок фронту і економіки, про який треба говорити прямо.
Що реально погано:
По-перше, головна проблема тіньової зайнятості — не трудове право, а податкове навантаження. Сорок із гаком відсотків на фонд оплати праці. Поки ЄСВ залишається на рівні 22% — бізнес знайде спосіб і далі оптимізуватись, просто під новим юридичним соусом.
Кодекс не змінює Податковий кодекс. Відповідно, +300 тисяч місць і +43 млрд грн — це оптимістичний сценарій, а не план. Реалістично: 100–150 тисяч і 15–25 млрд грн у перші 2–3 роки.
По-друге, є конституційна проблема, яку не можна ігнорувати: звуження гарантій. Захист від звільнення для батьків — з трьох років до півтора. Відсутність повної заборони звільнення під час хвороби для строкових договорів. Головне науково-експертне управління Верховної Ради прямо вказує на ризик порушення статті 22 Конституції — заборони звужувати існуючі права.
Ми говоримо про бізнес-дружній кодекс, але "бізнес-дружній" не може означати "працівник-ворожий".
По-третє, прогноз ефекту від "посилення інспекцій" — це половина від заявлених 43 млрд. Але реальна ефективність Держпраці як інституції ніколи не була вражаючою. Без ресурсів, без незалежності, без реальної невідворотності покарання — ризик-орієнтована інспекція залишиться красивою концепцією в законі. А ми вже знаємо, що в Україні дуже сильно бракує саме "невідворотності покарання". Вона перетворюється на цілком конкретний тиск, мета якого - цілком конкретні хабарі.
Що треба зробити до прийняття:
Є п'ять речей, які треба виправити в другому читанні.
Перше — повернути або компенсувати захист батьків з малими дітьми. Скорочення з трьох до півтора року — це конституційний ризик і, чесно кажучи, сигнал суспільству про пріоритети реформи. Вони - не у підвищенні народжуваності, до речі.
Друге — заборонити звільнення під час хвороби як загальний принцип. Хвороба — страховий випадок, а не підстава для розірвання.
Третє — чіткі критерії для "економічних і організаційних причин" звільнення. Зараз формулювання настільки оціночні, що судова практика може піти в будь-який бік. Звісно, для бізнесу гарно, коли він може звільнити працівника у будь-який день. Але це протирічить європейським практикам та виглядає як спроба "побудувати США" у окремо взятій галузі трудових відносин.
Загальний висновок:
Кодекс потрібен. КЗпП 1971 року — це рудиментарний об'єкт, який давно пора відправити в архів. Напрямок правильний: дерадянізація, ЄС-стандарти, гнучкість, цифровізація.
Але в поточному вигляді це "бізнес-орієнтована реформа". Якщо ухвалять без правок — отримаємо "європейську обгортку" з послабленим захистом працівника. Якщо доопрацюють за зауваженнями ВР — отримаємо щось схоже на польську модель 2010-х, яка дала реальний ефект саме тому, що зберегла баланс.
Не претендую на експертність. Якщо я неправий, скажіть свою версію. Впевнений у такому. Розумна реформа — це та, яку не доведеться переписувати через три роки.
Усі тексти в рубриці "Позиція" публікуються з першоджерел у повному обсязі. Редакція може не поділяти думки авторів і не несе за їх висловлювання відповідальність.
